Вишенський період життя і діяльності М.І. Пирогова відзначився своєю багатогранністю. Звикнувши до активної державної діяльності, проживаючи у садибі, Пирогов не міг залишатися осторонь громадського життя.
У березні 1861 року в Подільській губернії розпочалось введення в дію положень Маніфесту 19 лютого 1861 року щодо ліквідації кріпосного права.
Вже 13 травня 1861р. М.І. Пирогов був призначений сенатом на посаду мирового посередника 2-ої дільниці Вінницького повіту Подільській губернії.
Сам акт звільнення ліквідував залежність селян від поміщиків. Але, перетворивши колишніх кріпаків на громадян, він не приніс їм повної рівності.
На відміну від інших верств суспільства звільнені селяни повинні були сплачувати викупні платежі. Вони передавалися під юрисдикцію спеціальних судів, які за невеликі провини мали право піддавати їх тілесним покаранням. Хоча реформа вводила для селянських громад самоврядування, функція нагляду зберігалася за урядовими чиновниками, які призначалися з місцевих дворян.
Хто бажав виїхати з села, повинен був отримати від властей паспорти. Якщо селяни не виконували фінансових зобов’язань перед державою, старости мали повноваження примусити їх до цього.
Ще більше розчарували селян труднощі, пов’язані з правом землеволодіння. Реформа в основному дозволяла поміщикам лишати близько половини землі для власного користування, а решту – розподіляти між їхніми колишніми кріпаками. При цьому селян зобов’язували заплатити за свої наділи. Менше поталанило тим кріпакам, котрі служили при панських садибах, - в Україні їх налічувалося близько 440 тис., – оскільки звільнення принесло їм свободу, але не дало землі. Взагалі селян і особливо колишніх кріпаків реформа розчарувала. Вони сподівалися отримати права на володіння своїми наділами - натомість наділи урізалися, а селянам нав’язувався обтяжливий фінансовий тягар. По селах прокотилася хвиля заворушень, щоправда, неоднакових за силою у різних регіонах. Але їх завжди швидко придушували, й селяни продовжували в поті чола добувати свій щоденний хліб, хоч і за помітно змінених умов.
Ось саме в такий неспокійний час М.І. Пирогов і мав виконувати свої обов’язки мирового посередника. Під свою опіку він прийняв 2-гу дільницю Вінницького повіту, до якої входило три волості – Носковецька, Велико-Жмеринська, та Станіславчицька, які об’єднували 13 сіл, 18 общин. Серед обов’язків мирового посередника, в першу чергу, було впровадження в життя в усіх селянських общинах положення Маніфесту 1861 року про земельну реформу. При необхідності йому потрібно було вирішувати спірні питання, що нерідко виникали між поміщиками і селянами, слідкувати за тим, щоб робота землевпорядників була справедлива, запроваджувати статутні грамоти, а також слідкувати за ходом щеплень проти віспи. З першого дня виконання обов’язків Пирогову доводилося зустрічатися з багатьма перешкодами на шляху впровадження «Положень», бо в змісті документу були закладені норми, що передбачали вигоди поміщикам за рахунок зубожіння селян. Не менш обтяжувала його нікому не Потрібна переписка з Вінницьким повітовим предводителем дворянств. Крім того, потрібно було робити щомісячно звіт, складати акти, доповідні записки, довідки, брати участь в мирових з’їздах. Всю переписку Пирогову доводилось робити самому, оскільки положення про статус мирового посередника ніякої канцелярії з помічниками не передбачало. Така робота вимагала чимало фізичних і моральних зусиль.
У своїх щомісячних звітах М.І. Пирогов неодноразово повідомляв про невдоволення селян, намагався розкрити причини безладдя, дати пояснення, чому селяни не погоджуються переходити на оброк. Не дивлячись на те, що положення передбачали перш за все вигоди для поміщиків, Пирогов всіляко намагався під час мирових з’їздів підтримати саме інтереси селян, про що свідчать звіти. М.І. Пирогов їздив по дільниці, розглядав на місці скарги селян на тих поміщиків, які неправильно складали і представляли на затвердження уставні грамоти; скарги селян на погане поводження з ними управителів, а також старост, волосних старшин і писарів. Перевіряючи скарги, М.І. Пирогов, захищав інтереси селян. У звіті від 6 серпня по 6 вересня 1861 року Пирогов писав, що при розгляді скарги селянина з с. Кудіївці на поміщика, який відібрав у нього леваду, він «запропонував поміщику залишити леваду в користуванні селянина». Розглядаючи скарги селян на волосних старшин, М.І. Пирогов підходив до справи справедливо, припиняв їх незаконні дії.
Незважаючи на те, що М.І. Пирогов перебував на даній посаді недовго, селяни швидко відчули його добре ставлення до них, а тому звертались по допомогу саме до Миколи Івановича, шукаючи захисту від свавілля поміщиків.
Як видно із багатьох заяв, зроблених М.І. Пироговим на мирових з’їздах, в таких випадках, коли вирішувалось питання стосовно кращих земель, левад, місць випасу для худоби, водопоїв, він нерідко намагався підтримати саме вимоги селян. Не менш яскравим свідченням прихильності до селян М.І. Пирогова є його дарча на землю. Але виконати це бажання в 1861 році йому перешкодили існуючі на той час закони. Лише в 1869 році, після особистого звернення до царя, він зміг оформити дарчий акт на землю селянам. Діяльність М.І. Пирогова на посаді мирового посередника була високо оцінена урядом, 1862 року був удостоєний почесним знаком «За успішне введення в дію положень 19 лютого 1861р.».
Підготувала Вікторія Барчук, екскурсовод музею
