Національний музей-садиба М.І. Пирогова Українська мова Руский язык English language
Н.И. Пирогов
Національний музей-садиба М.І. Пирогова"Быть счастливым счастьем других - вот настоящее счастье, вот жизни земной идеал."
Про музей Експозиції Наукова діяльність Послуги Фотогалерея Контакти Державні закупівлі Оголошення
Ми живемо на землі не для себе тільки... Вклад Н.И. Пирогова в развитие отечественного хирургического инстументария Пирогов — учасник Кримськой компании 1853-1856 гг. Микола Пирогов і недільні школи Н.И. Пирогов и Демидовские премии Національний музей-садиба М. И. Пирогова. Хвороба, смерть і поховання М. І. Пирогова Чудовий пам’ятник вітчизняної медицини

Хвороба, смерть і поховання М. І. Пирогова

Галина СОБЧУК, Олег КЛАНЦА (м. Вінниця) 

9 вересня 2002 року виповнилося 55 років Музею-садибі М. І. Пирогова у            м. Вінниці.

Хвороба, смерть і поховання М. І. Пирогова (Наукові записки).
Музей розташований у південно-західній частині міста в мальовничій садибі Вишня, де останні двадцять років (1861 - 1881) жив і працював видатний учений, геніальний хірург, анатом, творець військово-польової хірургії, відомий педагог і суспільний діяч Микола Іванович Пирогов.

Великі заслуги М. І. Пирогова перед Вітчизною. Він збагатив медичну та педагогічну науку оригінальними науковими дослідженнями і чудовими відкриттями. Ідеї і мрії ученого визначили подальший успішний розвиток анатомічної і хірургічної науки не тільки в Росії, але й у багатьох країнах світу. М. І. Пирогов розробив і запропонував низку операцій, що ввійшли до золотого фонду хірургії під назвою "операцій Пирогова". Він першим у світі застосував у польовому шпиталі ефірний наркоз та запропонував використовувати гіпсову пов'язку, що врятувала життя і здоров'я тисячам поранених воїнів.

Будучи основоположником військово-польової хірургії, він розробив і запровадив у життя основні положення цієї науки, багато з яких широко застосовувалися ще навіть у роки Другої Світової війни. Велика роль і заслуги Пирогова не тільки в медичній, але й у педагогічній науці. Ним була розроблена струнка педагогічна система і висунуто багато оригінальних постулатів виховання підростаючого покоління.

1861 року, після звільнення з посади попечителя Київського учбового округу, Микола Іванович оселився в садибі Вишня. Вишенський період для вченого був одним з найбільш творчих. До цього часу відноситься написання таких чудових, що обезсмертили ім'я вченого, праць, як "Военно-врачебное дело и частная помощь на театре войны в Болгарии и в тылу действующей армии в 1877-1878 гг", "Начала всеобщей военно-полевой хирургии", а також відомий документ вітчизняної історії та культури — "Дневник старого врача...".

Небаченою за масштабами й обсягами була тут і медична діяльність "чудесного лікаря". "Самые счастливые результаты были получены из практики в моей деревне", - писав Микола Іванович.

З Вишні М. І. Пирогов тричі виїжджав за кордон: один раз - для керування професорським інститутом у Німеччині і двічі на театри бойових дій зі спеціальними дорученнями від Товариства Червоного Хреста.

Настав травень 1881 року - дата півстолітнього ювілею лікарської, наукової і суспільної діяльності М. І. Пирогова. Свято вирішено було відзначати в м. Москві, де вчений народився. Запрошувати Миколу Івановича на ювілей приїжджав у Вишню декан медичного факультету професор Московського університету       М. В. Скліфосовський.

Про своє перебування в садибі Микола Васильович згадував: "...Я прибыл в Вишню рано утром и оставался в ней до позднего вечера, весь день, проводя в обществе зтого великого старца. Я удивлялся при этом необычайной свежести его ума, поражен был почти юношеской бодростью его духа. Предметом нашего собеседования были разнообразные вопросы научно-социальных знаний - биологии, физиологии, хирургии и др. и некоторые стороны общественной жизни. Везде блестел его острый ум, увлекала его обьективная критика, трогала искреннейшая сердечность..."

До Москви з Вишні Микола Іванович з дружиною Олександрою Антонівною виїхав 20 травня. Вінничани дуже тепло провели в білокам'яну свого знаменитого земляка. Вони піднесли йому зворушливу адресу, альбом і любовно прикрасили вагон, у якому їхало подружжя Пирогових, гірляндами зелені і квітів. У Москву вчений прибув 22 травня 1881 року. На Курському вокзалі його зустріли за російським звичаєм хлібом-сіллю. Серед зустрічаючих був і земляк-художник  І. Ю. Рєпін. Теплу зустріч ювіляра на вокзалі він увіковічив на полотні "Приїзд     М. І. Пирогова в Москву".

Ювілейні урочистості проходили в актовому залі Московського університету. Серед учасників свята були представники вітчизняних і закордонних університетів, наукових товариств, лікувальних установ, студентської молоді.

Тогочасна преса відзначала, що ювілей М. І. Пирогова вилився в торжество розуму й праці, тріумф думки й прогресу. Це була остання зустріч великого вченого зі своїми колегами й учнями. Здоров'я Миколи Івановича підупадало. За рік до свого ювілею у нього випав останній зуб (кутній правої верхньої щелепи), однак від штучних щелеп-протезів він відмовився, бо й без них добре пережовував приготовану спеціально для нього їжу.

На початку 1881 року Пирогов помітив, що солоні й кислі страви завдають йому болю у певній ділянці рота й спричинюють подразнення слизової оболонки. На вигляд, уражене місце нагадувало спочатку садно чи опік, потім ця плямка набрала характеру отвору, що нагадував зубний свищ. Пирогов перестав палити й відмовився від твердої їжі, перейшов на молочну дієту. Для зменшення чутливості слизової оболонки він покривав ранку шматочками промокального паперу, просоченого спеціальним розчином.

Микола Іванович смутно здогадувався, що це в нього може розвиватися злоякісний процес і в розмовах намагався уникати цієї теми, не скаржився на біль, продовжував спокійно працювати. Оточенню він здавався цілком здоровим, однак поганий стан чоловіка не могла не помітити дружина Миколи Івановича. Вона викликала з Києва доктора С. С. Шкляревського. Саме в цей час Миколу Івановича відвідали доктор І. В. Бертенсон і професор М. В. Скліфосовський (останній саме приїхав із запрошенням на ювілейні торжества в Москву). Стривоженій Олександрі Антонівні Скліфосовський сказав, що виразка не злоякісна, але навряд чи вона загоїться. Вирішено було чекати поїздки в Москву, куди повинні були з'їхатися багато хірургів і де після торжеств передбачалося зібрати консиліум. У Москві 25 травня першим оглянув Миколу Івановича сам професор Скліфосовський. Сумніву в тім, що виразка злоякісна і що існуюче новоутворення має епітеліальний характер, у Скліфосовського не було, і він порадив якомога швидше зробити операцію.

Наступного дня Миколу Івановича оглянули професори Грубе, Валь та Ейхвальд. Вони погодилися з висновком Скліфосовського про необхідність термінової операції і повідомили про це дружину й сина хворого. Сім'я на операцію згоду дала, але вирішила провести її у Відні у лікаря Теодора Більрота. Довідавшись, що йдеться про поїздку до Відня, Микола Іванович помітнозасмутився. Проводи його з Москви були спішними, проводжаючих помітно тривожила доля вченого. Супроводжували Пирогова Олександра Антонівна і доктор С. С. Шкляревський. Щоб відвернути Пирогова від думок про майбутню операції, вони читали йому газети, журнали. В дорозі Микола Іванович переважно лежав, був глибоко замислений.

У Відні Т. Більрот, оглянувши пацієнта, висловив таку ж думку про характер захворювання, як і російські професори, однак приховав це від хворого, бо вважав, що операція вже не допоможе. Він заспокоїв колегу, сказавши, що виразка у того - доброякісна.

Настрій Миколи Івановича у Відні різко і швидко змінився - він знову збадьорився. Дружні бесіди, у котрих бавили час Пирогов з Більротом, здавалося, могли б тривати без кінця-краю. Вони часто прогулювались удвох і під час цих прогулянок запас захоплюючих оповідей Миколи Івановича ніколи не вичерпувався. На знак дружби і благоговіння перед М. І. Пироговим як вченим і людиною Т. Більрот подарував йому свою фотографію з теплим написом.

Через декілька днів М. І. Пирогов повернувся у свій маєток. У Вишні він почував себе задовільно, катався верхи, працював на винограднику і в теплиці, де викохував свої улюблені троянди, продовжував, як звичайно, приймати хворих. Але оперував тепер уже рідко.

У липні 1881 року Пирогов вирушив під Одесу на лиман, де, оселившись на дачі доктора І. В. Бертенсона, прожив щось із місяць. Саме тут, на лимані, Микола Іванович остаточно зрозумів безнадійність свого становища. Доктор                  С. С. Шкляревський, що відвідав його в цей час, відзначив, що застав Миколу Івановича "почти неузнаваемым".

М. І. Пирогов дав оглянути свою виразку і, зберігаючи повний спокій, сказав: "Не заживает. Да, конечно, я понимаю вполне натуру язвы, но согласитесь сами, не стоит: быстрый рецидив, распространение на соседние железы, и притом все зто в мои лета не может обещать не только успеха, но едва ли может сулить и облегчение".

У цей час хворі, що з'їхалися на лиман, буквально облягали будинок, де жив     М. І. Пирогов. Відмовити їм у допомозі й пораді Микола Іванович не міг і щодня з 10 до 12 години вів амбулаторний прийом. Решту часу він зазвичай проводив, сидячи в кріслі, зацікавлено слухаючи читання газет і журналів, іноді в гарну погоду з ким-небудь ішов гуляти.

Після повернення з Одеси Микола Іванович усе більше переконувався в невблаганному характері своєї хвороби. Він рідко тепер залишав свою кімнату, відмовлявся від прогулянок. Виразка в роті почала помітно збільшуватися і все частіше завдавала йому все більшого болю. Усе різкіше проявлявся занепад сил. На додачу до всього у вересні під час прогулянки Микола Іванович застудився. З'явилися припухлість та інфільтрат шийних лімфатичних вузлів. Почалася боротьба зі смертю. Останній запис у щоденнику від 1 жовтня починається такими словами: "Дотяну ли еще до дня рождения (до ноября 13)? Надо спешить с моим дневником..."

Міркування про недугу, що спостигла його, містяться в нотатці, зробленій за 26 днів до смерті: "Ни Склифосовский, Валь и Грубе, ни Бильрот не узнали у меня ulcus oris mem/ cancrosum serpeginosum — иначе первые три не посоветовали бы операции, а второй - не признал бы болезнь за доброкачественную". Цей передсмертний висновок Пирогова був помилковим; лікарі правильно розпізнали хворобу вченого. Останній місяць життя був дуже важким для Миколи Івановича: мучив непогамовний біль у районі обличчя й шиї.

Помер М. І. Пирогов 23 листопада 1881 року о 20.25. Його син, Володимир Миколайович, згадував, що безпосередньо перед агонією Миколи Івановича "началось лунное затмение, окончившееся сейчас же после развязки". Природно, дане явище має своє наукове пояснення, однак у ті важкі хвилини рідним і близьким померлого здавалося, що сама природа уболіває разом з ними. Останні дні й хвилини життя М. І. Пирогова докладно описала в листі до Олександри Антонівни сестра-жалібниця з Тульчина Ольга Антонова, що невідступно перебувала біля ліжка вмираючого:

1881 года, 9 декабря, м. Тульчин.
Многоуважаемая Апександра Антоновна!

... Последние дни профессора - 22-го и 23-я Вам опишу.

22-го, воскресенье, в половине второго ночи проснулся профессор, его перенесли на другую кровать, говорил с трудом, в горле останавливалась мокрота, и он не мог откашлять. Пил херес с водой. Затем уснул до 8-ми утра. Проснулся с усиленными хрипами от остановления мокроты; лимфатические узлы сильно распухли, их смазали смєсью йодоформа с коллодием, на вату налили камфорного масла, хотя с трудом, но полоскал рот и пил чай. В 12 дня пил шампанское с водой, после чего перенесли его на другую кровать и переменили все чистое белье; пульс был 135, дыхание 28. В 4 дня больной стап сильно бредить, дали камфору с шампанским по одному грану по назначению доктора Щавинского и затем через каждые три четверти часа давали камфору с шампанским. В 12 часов ночи пульс 120.

23-го, понедельник, в час ночи Николай Иванович совершенно ослаб, бред стал непонятнее. Продолжали давать камфору и шампанское, через три четверти часа, и так до шести утра. Бред усиливалея и был с каждым часом невнятнее. Когда я подала последний раз в 6 часов утра вино с камфорой, то профессор махнул рукой и не принял. После этого ничего не принимал, был в бессознании, появились сильные судорожные подергивания руками и ногами.

Агония началась с 4 часов утра и такое состояние продолжалось до 7 часов вечера. Потом он стал спокойнее и ровным глубоким сном спал до 8-ми вечера, тогда начались сжатия сердца и потому несколько раз прерывалось дыхание, которое продолжалось с минуту. Повторилось этих всхлипываний 6 раз, 6-й и был последний вздох профессора. Все, что я записала в своей тетрадке, передаю Вам.

Затем свидетельствую мое глубокое почтение и глубокое уважение к Вам и Вашему семейству, готовая к услугам Вашим

Сестра милосердия Ольга Антонова.

На четвертий день після смерті, 26 листопада, тіло М. І. Пирогова було набальзамоване доктором Д. І. Виводцевим, котрий приїхав у Вишню з Петербургу. В літературі немає вказівок на те, хто перший подав думку про бальзамування тіла М. І. Пирогова. Нам пощастило встановити, що одним з ініціаторів була дружина вченого. Наведені нижче витримки з двох листів         О. А. Пирогової до Д. І. Виводцева дають відповідь на цілу низку питань, пов'язаних з історією бальзамування і поховання тіла великого медика. Перший лист написаний за місяць до смерті М. І. Пирогова:

Милостивый государь, Давид Ильич, извините, если я Вас обеспокою моим печальньым письмом. Николай Иванович лежит на смертной постели. Вы прислали ему ко дню юбилея Вашу книгу о бальзамировании. Могу ли я надеяться, что Вы предпримете труд бальзамирования его тела, которое я желала бы сохранить в нетленном виде. Если Вы согласны, то уведомьте меня о своих условиях, и тогда, когда Господу будет угодно прекратить его жестокие страдания, я Вас уведомлю. Если же Вы признаёте нужным приехать ранее, то телеграфируйте.

С искренним почтением
А. Пирогова.
25 октября 1881 г.

Другий лист написаний 5 листопада 1881 року, за 20 днів до смерті                    М. І. Пирогова. У ньому Олександра Антонівна знову звертається до Д. І. Виводцева з проханням здійснити бальзамування й пише, що не знала про необхідність звертатися за дозволом на це до начальства.

Даних про спосіб бальзамування Миколи Івановича не збереглося, однак, як писав М. К. Даль, є підстави думати, що Д. І. Виводцев застосував той самий оригінальний метод, який описаний у його монографії "Бальзамирование и способы содержания анатомических препаратов и трупов животных", виданий 1881 року. Тривало бальзамування біля чотирьох годин і ефект його був разючим - небіжчик, за свідченням С. С. Шкляревського, став нагадувати сплячого. Д. І. Виводцев виїхав з маєтку 28 листопада.

Задовго до смерті Микола Іванович виявив бажання бути похованим у своїй садибі і перед самим кінцем ще раз про це нагадав. Відразу ж після кончини вченого родина подала відповідне прохання до Петербургу. Незабаром була отримана відповідь, у якій повідомлялося, що бажання М. І. Пирогова може бути задоволене лише в тому випадку, коли спадкоємці дадуть підписку про перенесення тіла Миколи Івановича з садиби в інше місце у випадку переходу маєтку до нових власників. Члени родини М. І. Пирогова з цим не погодилися.

Безліч телеграм зі словами співчуття надійшло на ім'я Олександри Антонівни у Вишню від рідних, друзів і знайомих, медичних товариств, університетів, лікувальних установ, навчальних закладів тощо. Надіслали телеграми й управа медичного товариства Константинополя, члени Російської пироговської публічної читальні в Гейдельберзі й т. п.

Вітчизняні й закордонні газети та журнали широко публікували статті, замітки, спогади, світлини, що стосувалися життя та діяльності М. І. Пирогова. Після смерті вченого газети образно порівнювали його зі "згаслою зіркою, що півстоліття сяяла на небосхилі". А в прогресивній українській пресі кончина М. І. Пирогова прирівнювалася до смерті Т. Г. Шевченка. В Росії не було на той час жодної значної громадської організації, котра б не висловила свого жалю з приводу важкої втрати.

29 листопада 1881 року забальзамоване тіло Миколи Івановича було перенесене з будинку в церкву села Шереметки для подальшого поховання на місцевому цвинтарі. У численній кореспонденції, котра щодня доставлялася у Вишню, просили повідомити про день траурної церемонії, однак Олександра Антонівна незмінно відповідала: "О дне погребения уведомлю. Ни склеп, ни гроб не готовы".

Склеп будувався на спеціально придбаній Олександрою Антонівною ділянці сільського цвинтаря; будівельні роботи (адже діялось все взимку) просувалися повільно. Труну замовляли аж у Відні. Нарешті, офіційно було оголошено, що похорон М. і. Пирогова відбудеться 24 січня 1882 року о 12 годині дня. У Вишню почали прибувати депутати, надсилалися вінки, але й до вказаної дати склеп усе-таки не був цілком завершений.

Погода в день похорону Миколи Івановича була похмура, мороз супроводжувався пронизливим вітром. Близько 11 годин ранку рідні і близькі покійного та численні прибулі у Вишню депутати рушили процесією з садиби до церкви. По дорозі до процесії приєднувалися мешканці навколишніх сіл і хуторів. Невдовзі на сільському цвинтарі зібралася тисячна юрба, що в основному складалась, як писали газети, з "сірого люду". Один з вінків, покладених на труну, був від студентів медичного факультету Московського університету, інший - від Пироговської публічної читальні в Гейдельберзі, третій - від вінничан; вінок з фарфорових квітів на домовину поклали студенти Медико-хірургічної академії.

Кореспондент газети "Заря" писав, що М. І. Пирогова ховали так, як ховають звичайного смертного, і якби "не две-три прочувствованных речи, произнесенных у гроба, вряд ли бы кто из присутствующих догадался, с кем в зтот день прощается Россия". І все-таки "...без блеска и пышности, при очень скромной даже обстановке, этот великий акт сиял необыкновенно!". Найбільш яскраву і зворушливу промову біля труни великого хірурга виголосив студент Медико-хірургічної академії Трушенников.

Затим відкрита труна з тілом М. І. Пирогова була піднята з катафалка і перенесена на руках синами вченого, лікарями й офіцерами в склеп, де її встановили на постамент. На цьому самому постаменті вона покоїться до сьогодні.

Спочатку над склепом спорудили тимчасову каплицю, а у 1885 році за проектом київського архітектора В. І. Сичугова було зведено церкву, освячену на честь   св. Миколи Чудотворця. Удова М. І. Пирогова сама піклувалася про підтримку тут необхідного порядку, перед смертю (померла і902 р.) заповідала  10000 карбованців на утримання труни, церкви-усипальниці і школи для селянських дітей, побудованої поруч її власним коштом. Однак з часом ця святиня, на жаль, ставала все більш занедбаною.

Спогади очевидців, що дійшли до нас, свідчать про непростиму байдужість до місця поховання М. І. Пирогова, його будинку і садиби. Побувавши тут у 1914 році, О. С. Панкратов писав: "В церкви - кругом грубая простота. Все бедно. Стекла в храме - побитые, которые даже не на что починить". Склеп не освітлювався, його санітарний стан залишав бажати набагато кращого. Обличчя М. І. Пирогова ледь-ледь можна було розгледіти крізь вузьку смужку скла у верхній частині труни, густо закапаної краплями свічкового воску. У будинку вченого не було "никаких следов жизни". Садок - "забыт", "запущен".

Величезних збитків і усипальниці й садибі заподіяно в роки іноземної інтервенції і Громадянської війни.

У 1920 році напівзруйнований будинок Пирогова був наданий під житло групі робітників, що прибули з Америки і утворили тут комуну ім. Джона Ріда. Пізніше садиба Миколи Івановича перейшла до дослідницької сільськогосподарської станції. Саме в той час відбувся ремонт будинку Пирогова і службових приміщень садиби, але жодних заходів для збереження тіла й усипальниці не вживалося. У 1936 році садиба була передана Наркоматові охорони здоров'я України, який розмістив тут Вінницьку обласну інфекційну лікарню.

Уперше питання про збереження тіла великого медика і перетворення його садиби на музей було зініційоване на початку 1920-х років Вінницьким науковим товариством лікарів на чолі з доктором медичних наук М. М. Болярським. Цю ж проблему обговорювали учасники Першого Всеукраїнського з'їзду хірургів (1926). У поданих на розгляд з'їздові М. М. Болярським та І. І. Трековим матеріалах відзначено, що М. І. Пирогов належить "усьому нашому великому Союзові", але на долю України випала честь зберігати його останки. "Настав час, - зазначено далі, - надати допомогу Товариству вінницьких лікарів, щоб запобігти подальшому руйнуванню тіла вченого і зберегти для майбутніх поколінь дорогі реліквії батька російської хірургії".

Невдовзі після з'їзду спеціальна комісія на чолі з відомим анатомом                       М. К. Лисенковим прибула у Вишню, щоб уперше фахово оглянути тіло М. І. Пирогова, усипальницю, а також будинок і садибу вченого. При огляді труна не розкривалася, а несприятливі умови - запітніле зсередини скло та недостатнє освітлення - не дозволили зробити повноцінні висновки про стан бальзамованого тіла. Відзначено лише, що, незважаючи на муміфікацію, риси обличчя вченого усе-таки нагадують його в останні роки життя.

Комісія далі констатувала, що внутрішня труна проіржавіла наскрізь, порушилася її герметичність. У склепіннях усипальниці виявлені тріщини, на стінах вогкість, відшароване й облуплене тинькування. "Вообще вся обстановка, - вказується в акті, — производит впечатление запущенности. Видно, что давно заботливая рука не прикасалась к этим стенам и к тому, что они окружают". Власне, і будинок М. І. Пирогова і вся його садиба перед очима комісії теж постали занедбаною пусткою.

Комісія встановила приблизні обсяги невідкладних ремонтних і відновлювальних робіт та визначила заходи для подальшого збереження склепу, труни й муміфікованого тіла. Дуже виразно сформульовано пропозицію про влаштування в садибі "куточка Пирогова" і перетворення його робочого кабінету на музей. "Пусть этот уголок, -пишеться в документі, - будет памятником, который, несомненно, сделается центром паломничества врачей всей нашей страны".

Гарячої підтримки й подальшого розвитку ці пропозиції здобули на урочистому засіданні Російського хірургічного товариства ім. Пирогова (1926), де з повідомленням "Об останках Пирогова" виступив І. І. Греков, і на Другому Всеукраїнському з'їзді хірургів (1928), на якому "О сохранении могилы Пирогова" доповідав М. М. Волкович. Восени 1928 року, вперше після похорону, на кошти, виділені Наркомздоровом України, в усипальниці проведено невеликий ремонт.

З нагоди 125-річчя з дня народження легендарного лікаря професори Вінницького медичного інституту М. М. Болярський та Г. М. Гуревич знову вказували, що "лучшим памятником Пирогову явится создание из дома, где он жил, музея истории хирургии". Протягом 1939-1940 рр. у зв'язку з наближенням вже 135-річного ювілею вченого Наркомздоров УРСР і Українське відділення Пироговського товариства лікарів знову порушили питання про створення у Вишні меморіального комплексу. Сюди прибули фахівці, що зробили огляд останків М. І. Пирогова і склепу, а основні роботи з реставрації тіла були призначені на літо 1941 року. На жаль, розробленому планові не судилося бути здійсненим: почалася війна.

27-им жовтня 1944 року датовано урядове "Розпорядження", у якому вказується: "В целях увековечения памяти основоположника военно-полевой хирургии Н. И. Пирогова обязать:

1 .Совнарком Украинской ССР передать Главвоенсанупру Красной Армии в селе Шереметка Винницкой области усадьбу Пирогова Николая Ивановича со всеми постройками и земельным участком.
2.Главвоенсанупру Красной Армии организовать в усадьбе Пирогова Н. И. музей его имени и принять меры по сохранению останков Пирогова Н. И."


Відтак належало братися до діла, вирішувати нелегкі, надто для перших повоєнних літ, завдання. Німецькі окупанти заподіяли непоправних спустошень у цьому історичному місці: 18 листопада 1944 року спеціальною комісією було встановлено, що труна з тілом М. І. Пирогова опинилася на межі повного зруйнування, садиба "в упадке", а прилегла територія "невероятно загрязнена", будинок Пирогова напівзруйнований, церковну огорожу знесено й замінено колючим дротом. Першим кроком стала розробка плану відновлення бальзамованого тіла, а також проектно-кошторисної документації на реставраційні роботи і влаштування експозиції.

У травні 1945 року у Вишню прибула ще одна комісія в складі вчених з Ленінграда, Києва, Харкова, Вінниці - професорів Максименкова, Синельникова, Даля, Спірова, Дермана, Отелина, Замятіна та полковника медичної служби Герасименка. Ім належало провести роботи з відновлення тіла М. І. Пирогова, котре, за визначенням офіційного акта, мало "ужасающий вид". У результаті тривалої - майже п'ятимісячної - наполегливої праці первісний вигляд тіла був відновлений, а процеси розпаду значно сповільнені. Це була перша ребальзамація, проведена через 65 років після смерті М. І. Пирогова - аналогічні роботи згодом проводилися українськими вченими у 1956 і 1973 роках.

Відкриття музею відбулося 9 вересня 1947 року. Саме цього дня рівно століття тому М. І. Пирогов уперше в світі застосував ефір як знеболюючий засіб при хірургічних операціях на полі бою.

У лютому 1980 року Рада Міністрів Української РСР видала розпорядження про проведення в музеї чергових реставраційно-будівельних робіт. Цим розпорядженням і відповідним наказом міністра охорони здоров'я СРСР академіка Б. В. Петровського було визначено комплекс заходів щодо створення оптимальних умов для довготермінового збереження тіла М. І. Пирогова в умовах природного середовища. Нагадаємо, що на той час минуло вже понад сто років з дня смерті хірурга і складні морфологічні та біохімічні процеси призвели до виразно прогресуючого підсихання тілесних тканин, зміни їхнього кольору, рельєфу й обсягу.

До честі вчених, всі ці проблеми вдалося успішно вирішити. Більше того, ще двічі (у 1979 і 1988 роках) група московських вчених з Науково-дослідної лабораторії Міністерства охорони здоров'я СРСР під керівництвом академіка С. С. Дебова і в складі професорів Купріянова, Авцина, Сапіна, Денисова-Нікольського й Жеребцова здійснила ребальзамацію і відновлення останків М. І. Пирогова. За своїм обсягом, новизною й досягнутими результатами ця робота стала унікальною. Так, науковцям вдалося досягти максимальної подібності вигляду тіла М. І. Пирогова до його прижиттєвого зображення. Тоді ж повністю переустаткували труну - з неї було знято скляне віко, а саму її вміщено у герметичний саркофаг. Величезну винахідливість та рідкісне вміння при цьому виявили фахівці Всесоюзних науково-дослідних інститутів скла і світла, підприємств Міністерства авіаційної промисловості та низки інших установ і відомств.

Останнім часом найдіяльнішу участь у ребальзамації тіла М. І. Пирогова поряд з московськими фахівцями беруть учені Вінницького.медичного університету і співробітники музею. Нині для періодичних ребальзамацій у пироговській садибі обладнано спеціальну лабораторію-такі процедури виконувались тут у 1994 і 2000 роках.

Не менші труднощі чекали й виконавців робіт по реставрації садибного та церковного комплексів. Час не пощадив не тільки дерев'яних та металевих конструкцій будівель, але й стін та мурів основних споруд. Відновлювальні заходи виконувалися фахівцями Київських спеціальних науково-реставраційних виробничих майстерень Держбуду України. За відновлення історичної садиби   М. І. Пирогова і широку пропаганду славетних сторінок минулого вітчизняної медичної науки групу вчених та співробітників музею нагороджено Державною премією України.

За час свого існування пироговський меморіал у Вінниці набув величезної популярності як у нашій країні, так і за рубежем: з його експозицією ознайомились близько 7 мільйонів відвідувачів з 168 країн світу. Нещодавно ж, згідно з Указом Президента України, музею-садибі М. І. Пирогова було надано статусу Національного.

  1. Фонди Національного музею-садиби М. І . Пирогова, експонати №№366, 620, 2181, 3964.
  2. Фонди Національної музею-садиби М. І. Пирогова, особовий
    фонд С. Я. Штрайха, зв. 13, п. 13, арк. 30-31.
  3. Фонди Військово-медичного музею, експонати №№ 20357,
    20358.
  4. Центральний державний історичний архів України, м. Київ, ф. 708,
    спр. 237, арк. 8.
  5. Даль М. К. Смерть, погребение и сохранение тела Николая Ивановича Пирогова // Новый хирургическии архив. - 1956. - № 6. -С. 65-74.
  6. Кованов В. В. Склифосовский Н. В. - М., 1952. - С. 227.
  7. Кульчицкип К. И., Кланца П. А., Собчук Г. С. Н. И. Пирогов в усадьбе Вишня. - К., 1981.
  8. Панкратов А. С. У великих могил. - М., 1914.-С. 7-17.
  9. Пирогов Н. И. Собр. соч. -Т. 8. - С. 279.
  10. Синельников Р. Д. Метод реконсервации бальзамированого трупа // Привес М. Г. Методы консервирования анатомических препаратов. - 1956. - С. 98-114.
  11. Собчук Г. С, Кланца П. А. 25 лет музея-усадьбы Н. И. Пирогова в Вишне // Советское здравоохранение. - 1973. - № 5. - С. 87-90.
  12. Старченко С. Н. Повременная (периодическая) печать – газеты Украины о Николае Ивановиче Пирогове (1857-1957): Автореф. дис.... канд. мед. наук. - К., 1957. - С. 19.
  13. Шкляревский С. С. История болезни Н. И. Пирогова // Врач. -1882.-№ 10.
Мапа сайту  E-mail  На головну  
Вверх
Made in: METASTUDIO
Copyright © 2006 Національний музей-садиба М.І. Пирогова. Вінниця, Україна