З історії церкви-некрополя М. І. Пирогова
За життя Микола Іванович Пирогов висловлював бажання бути похованим у саду своєї садиби. Після смерті вченого, виконуючи його бажання, сім'я звернулася за дозволом до Святійшого Синоду. Синод погодився, але при зміні власників маєтку останки померлого мали бути перенесені і поховані на цвинтарі.
Тоді рідні вирішили придбати вільну ділянку на цвинтарі села Шереметки та побудувати склеп-усипальницю з невеликою каплицею над нею. Упродовж двох місяців тіло покійного знаходилося в храмі Покрова Пресвятої Богородиці, поряд із сільським цвинтарем, а 24 січня 1882 року, під час офіційного похорону, перенесено до усипальниці. Надалі було прийнято рішення збудувати замість каплиці храм, який одночасно мав служити і родинною церквою Пирогових. Закладка храму відбулася урочисто взимку 1882 року, але роботи з будівництва здійснювалися повільно: не вистачало необхідних матеріалів, бракувало робочих рук.
Тільки в 1885 році будівництво вдалося завершити. Газета «Київлянин» у 1886 році писала: «Це чудовий, хоч і невеликий храм-каплиця, що відрізняється витонченим та розкішним оздобленням. Під церквою знаходиться склеп з мармуровою підлогою та сходами… План та споруди виконані академіком архітектури В. І. Сичуговим».
Храм збудований псевдоруським стилем, має цибулевидну форму, його стіни декоровані хрестами, в центральній частині зроблені додаткові пояси. На північній та південній сторонах обладнані світлові просвіти, які освітлюють склеп.
Порівнюючи креслення з існуючою будівлею церкви, можна сказати, що задум архітектора загалом здійснився. Винятком є широкі сходи перед західним входом з візерунковою огорожею. Біля їх основи мали стояти пишні трифарні світильники, однак від них відмовились на користь скромніших.
Дзвіниця для церкви була спроєктована з під’їздом та брамою до церковного погосту. Але для її встановлення з західного боку, як це було загальноприйнято, не було можливості: огорожа погосту із західного та північно-західного боку примикала до сільського цвинтаря, з південного, по всій довжині – до селянського вигону, зі східного – до вузької сільської дороги. Єдине вільне місце залишалось з північно-східного боку, майже на одній лінії з вівтарем. Саме тут дзвіницю і розмістили. Дозвіл на це О. А. Пирогова отримала 30 квітня 1885 року у епіскопа Подільського та Брацлавського Іустина. Дзвони Олександра Антонівна замовила в Москві на заводі М. Д. Фінляндського за 2000 рублів. На першому дзвоні був зроблений напис «Храни меня, Боже, ибо я на тебя уповаю» та зображено ікони Олександра Невського, Миколи Чудотворця та Володимира Рівноапостольного. На другому дзвоні – напис «Услышь, Боже, вопль мой» та ікони Спасителя і Богоматері. Три позолочені хрести для церковного комплексу були виготовлені у слюсарно-механічному закладі Й. Герстофа у Києві.
У 1901 році на завдання Подільського історико-археологічного товариства священик Ю. Й. Сіцінський, описуючи культові споруди Поділля, так охарактеризував церковний комплекс: «Храм цей разом із усипальницею, де лежать останки М. І. Пирогова, з окремою дзвіницею та цегляною навколо нього огорожею коштує близько 40000 рублів; він багато прикрашений живописом, кіотами та іконами».
Пироговська церква освячена на честь Миколи Чудотворця, одного з найшановніших у світі святих. Вона є першим пам’ятником вченому зі світовим ім’ям Миколі Івановичу Пирогову і вже понад 140 років хранителькою його вічного сну.
На фото:
Початкове ескізне креслення церкви-некрополя зі сторони входу до храму (архітектор В.І.Сичугов, 1882-1885 рр.).
Церква-некрополь М.І. Пирогова (зі сторони входу до храму) і дзвіниця церкви.
Підготувала Ольга Вінниченко, науковий співробітник музею
|
