ЧУДОВИЙ ПАМ'ЯТНИК ВІТЧИЗНЯНОЇ МЕДИЦИНИ
(Національний музей-садиба М.І. Пирогова)
Бути щасливим щастям інших - ось справжнє щастя, ось життя земний ідеал.
М.І. Пирогов
У південно-західній частині міста Вінниці в живописній садибі Вишня знаходиться музей-садиба Миколи Івановича Пирогова, видатного вченого, геніального хірурга, анатома, творця воєнно-польової хірургії, педагога і громадського діяча.
Півстолітня трудова діяльність ученого залишила глибокий слід в історії вітчизняної і світової медицини, науки і культури. Силою свого генія і мудрості він зумів не тільки передбачити майбутнє на багато десятиліть вперед, але і закласти основи магістральних розділів медичної науки і практики. Його внесок у розвиток і становлення нових напрямків медицини настільки значущий, що по праву став безсмертним. М.І. Пирогов запропонував ряд операцій, які увійшли золотим фондом в хірургію під назвою "операцій Пирогова". Неоціненними є праці вченого з воєнної медицини.
Багато зроблено ним вперше в світі: застосував сортування поранених залежно від тяжкості і характеру поранення, знеболення при хірургічних операціях на полі бою, нерухому пов'язку при пошкодженнях кінцівок, заснував інститут сестер милосердя, що став родоначальником вітчизняного Товариства Червоного Хреста.
Будучи творцем воєнно-польової хірургії, вчений розробив і запровадив у життя основні положення цієї науки, багато з яких знайшли широке застосування в роки Великої Вітчизняної війни (1941-1945). „Як хірург воєнно-польовий,— писав С.С, Юдін,— Пирогов не мав собі рівного у всі століття, в будь-якій країні, у всіх народів". Час невблаганно віддаляє нас від того періоду, коли жив і творив Микола Іванович, проте його ідеї і принципи, роботи та наукові праці не втрачають свого значення. Вони продовжують бути близькими, потрібними й дорогими для нас і ще довго залишатимуться актуальними, а для практики хірургії, оперативної хірургії і топографічної анатомії людини, воєнно-польової хірургії—неоціненними.
Численні відкриття, про які мріяв і які передбачав М.І. Пирогов, збагатили сучасну медичну науку. Накопичений значний досвід трансплантації органів і тканин людини, досягнуті грандіозні успіхи у галузі хірургії судин, знеболенні, реанімації і реабілітації хворих. Проте такий бурхливий розвиток медицини не зменшив заслуг ученого.
Чверть століття М.І. Пирогов жив і працював в Україні, яку щиро любив, поважав її роботящий народ. Він, зокрема, брав участь у Кримській війні 1853-1856 рр. У 1854 р., коли почався героїчний захист Севастополя, сповнений почуттям високого патріотизму, дізнавшись про велику кількість убитих і поранених, низький рівень медичного обслуговування воїнів, хірург Пирогов відразу заявив про свою готовність віддати сили і знання на користь стражденних воїнів. Десятки тисяч захисників Севастополя і члени їх сімей довгий час з великою подякою вимовляли святе для них ім'я чудесного лікаря.
У журналі „Современник" було наведено вислів М.О. Некрасова: „Немає солдата поблизу Севастополя, немає солдатки або матроски, яка не благословляла б імені Пирогова і не учила б свою дитину вимовляти це ім'я з благоговінням. Мине війна, і ці матроси, солдати, жінки і діти рознесуть ім'я Пирогова по всіх окраїнах Росії, воно залетить туди, куди не заглядала ще жодна російська популярність".
В особі М.І. Пирогова доля поєднала два щасливих таланти — лікаря і педагога. Багато сил він віддав справі народної освіти, завжди надаючи величезного значення зв'язку школи з життям. „У моїй педагогічній діяльності,— підкреслював учений— я переважно піклувався про узгодження школи з життям, про свободу наукового розслідування, про збудження в тих, хто учить і вчиться пошани до людської гідності та істини"3. Не випадково відомий педагог К.Д. Ушинський відзначав, що якби Пирогов нічого не зробив у медицині, то лише один його внесок в педагогіку поставив би це ім'я разом з видатними корифеями вітчизняної науки. Період його попечительства, що тривав близько п'яти років в Одеському і Київському учбових округах (1856-1861), став важливим етапом в історії освіти і розвитку педагогічної науки України.
У 1861 році, звільнений з поста попечителя Київського учбового округу, М.І.Пирогов оселився в садибі Вишня, де пройшли останні двадцять років його життя. Вишня стала свідком багатьох яскравих сторінок життя вченого, його активної наукової і суспільної діяльності.
Перед від'їздом у садибу, у промові, при прощанні з м. Києвом, Микола Іванович говорив про свою майбутню діяльність в селі: „Пізньою весною, після тривалої суворої зими, я буду орати і засівати мої поля, занедбані, засмічені плевелами і з сараною, що закопалася тут. Я трудитимусь у поті чола, розпушуватиму і очищатиму землю; постараюся робити все якомога раціональніше".
І він воістину трудився у поті чола. Учений-гуманіст сіяв зерна нової земської медицини, енергійно боровся з хворобами, створював наукові праці, проводив велику громадську роботу.
Багато матеріалів вишенського періоду свідчать про важливі соціально-гігієнічні висновки і узагальнення, зроблені спостережливим лікарем. Неодноразово він указував на безпосередній зв'язок між убогістю, голодом, неписьменністю і хворобами. Глибокими були його висновки про роль держави в охороні здоров'я, про значення профілактичного напрямку в медицині.
У 1862-1866 рр. учений перебував у Німеччині. Йому доручили керівництво молодими вченими різних спеціальностей, що готувалися очолити кафедри у вітчизняних університетах. Серед кандидатів, заняттями яких керував М.І. Пирогов, були такі відомі згодом представники вітчизняної науки як природодослідники: І.І.Мечников, О.І. Бабухін, І.М. Догель, Н.О. Ковалевський, Н.А. Хржонщевський, М.С. Вороній, фізики: Ф.Н. Шведов, А.Г. Столєтов, хіміки: О.А. Веріго, П.П. Алексєєв, математики: В.Г. Імшенецький, О.М. Коркін, астроном І.А. Востоков, філолог О.А. Потебня і багато інших.
У жовтні 1862 р. М.І. Пирогов їздив до Італії (у Спецію) на консультацію до пораненого в ногу вождя національно-визвольного руху Джузеппе Гарібальді, у якого кращі лікарі Європи марно прагнули визначити місцезнаходження кулі. Оглянувши Гарібальді, М.І. Пирогов встановив справжній характер поранення і порадив власний метод лікування. Незабаром Гарібальді видужав. Не раз писав він Миколі Івановичу листи подяки. Наводимо текст одного із них:
"Капрера, 6 серпня.
Мій дорогий лікарю Пирогов! Моя рана майже загоїлась. Я відчуваю потребу подякувати Вам за сердечну турботу, яку Ви мені щедро надавали. Прийміть, дорогий лікарю, мої запевнення у відданості.
Ваш Джузеппе Гарібальді".
Дорогою реліквією в домі М.І. Пирогова була фотографія Гарібальді з його дарчим написом.
За кордоном М.І. Пирогов не тільки керував професорським інститутом, але й інтенсивно займався науковою роботою. Узагальнивши величезний матеріал, зібраний на Кавказі (1847) і в Криму (1854-1856), він надрукував німецькою та російською мовами класичну працю „Основи загальної воєнно-польової хірургії" (1864-1865). Хоча праця була призначена для військових лікарів, проте автор вважав, що багато що в ній буде корисним і для „операторів управ, і для хірургів міських госпіталів".
Ученого цікавили також проблеми вищої освіти в Росії. Власні роздуми з цієї теми він висловив в „Університетському питанні", „Листах з Гейдельберга" і в численній кореспонденції, що систематично направлялась ним до Міністерства народної освіти.
Однак недовго М.І. Пирогов з ентузіазмом і любов'ю виконував обов'язки вихователя молодих вчених. Після замаху на Олександра II в країні почався розгул запеклої реакції. Міністерство народної освіти очолив Д.А. Толстой, який розпорядився негайно звільнити М.І. Пирогова з посади. З почуттям гіркої образи і розчарування Микола Іванович повернувся в свою садибу.
Але і в сільській глушині не знав він спокою.
Небувалою за масштабами і результатами була його медична діяльність. М.І. Пирогов створив першу на Поділлі сільську лікарню, яку багато хто заслужено називав клінікою, збудував аптеку, де його пацієнти могли придбати ліки. На багатьох його рецептах зустрічалася позначка „рго раирег "(для бідного). Ліки за такими рецептами відпускалися в пироговській аптеці безкоштовно.
До чудесного лікаря, геніального хірурга, як його називали, який приїхав у „хірургічну пустелю", потягнулися хворі зі всієї України, а також Москви, Петербурга, Поволжя, Уралу. Майже щодня йому доводилося оперувати, робити перев'язки і протягом 5-6 годин приймати хворих. Багато розповідей про Миколу Івановича, його гідні подиву здібності діагностувати хворобу, про методи лікування, передаються із покоління в покоління. У розповідях дійсність і фантастика переплетені так, що іноді важко відрізнити правду від вигадки. Прекрасні результати лікування вражали і самого Пирогова, про що він писав: „Найщасливіші результати я отримав з практики в моєму селі.
З 200 значних операцій (ампутацій, резекцій, літотомій та ін.) я за півтора року не спостерігав жодного випадку травматичної бешихи, гнійних набряків і гнійного зараження, незважаючи на те, що лікування після моїх операцій я надавав самим лише силам природи".
Відомий хірург, професор В.А. Оппель, стверджував, що „далі за його [Пирогова] сільські результати ніхто не йшов і не міг йти".
Один з петербурзьких пацієнтів Пирогова, що відвідав ученого в 1874 році, так згадував про нього: „До нього йшли всі і старі і малі, багаті і бідні. Усяк одержував від нього допомогу. Хтось платив, інші нічого не платили: до всіх велика людина і друг людства ставився з однаковою увагою. І лікував тепер Пирогов всілякі хвороби, як зовнішніх, так і внутрішніх органів: і шлункові, і сухоти, і коросту, все, одним словом, все. Мені Микола Іванович порадив лягти тут же у Вишні... Я побачив операцію, проведену самим Пироговим. Що це була за швидкість і точність, основана, звичайно, на безпомилковому, глибокому знанні будови людського тіла — не тільки кожної кістки і кожного мускула, але і кожного нерва, кожної судини! Це було щось зовсім незвичайне. Сивий старець з суворим обличчям з навислими бровами був в моїх очах якоюсь надприродною істотою, мало не напівбогом. До нього повинні були б з'їжджатися молоді хірурги всього світу, щоб слухати його, користуватися вказівками, дивуватися з його незвичайних знань і таланту - дивуватися, вчитися на користь людства і прославляти".
Часто люди, змучені важкими недугами, йшли у Вишню з останньою надією на позбавлення від захворювання. Про один такий випадок згадував молодший син Пирогова Володимир. Одного разу до вченого звернувся колишній офіцер, що служив в 40-х роках на Кавказі. Протягом 15 років його турбував гострий біль в нозі, через що він не міг ходити. Хворий звертався по медичну допомогу до багатьох європейських авторитетів. Проте вони не тільки не змогли полегшити його страждання, але навіть не встановили діагноз захворювання. Лікарська інтуїція М.І. Пирогова не підвела. Він знайшов в нозі пацієнта п'ятнадцятирічної давності кулю, витягнув її, після чого наступило повне одужання.
Жителі Вінниці з теплотою відзивалися про М.І. Пирогова і як про лікаря, і як про прекрасну людину. „Який оператор був... Не було такого доктора і не буде,— повідав старожил села Шереметки, суміжної з Вишнею.— Приїхав і з першого ж дня почав ходити по хатах, хворих шукати... Пішла слава, і стали до нас з'їжджатися люди, як на ярмарок. Усі хворі. З Одеси, Москви, Києва. Біля будинку завжди два ряди возів стоїть. Деякі жили тижнями, для них особливий будинок був. Один будинок був лікарнею, інший — аптекою. З бідних грошей не брав, на свої кошти навіть годував хорошою їжею... Селянській бідноті завжди надавав допомогу безкоштовно".
На підставі глибокого вивчення життя і багатого особистого досвіду М.І. Пирогов робив надзвичайно важливі соціально-гігієнічні узагальнення і, вже у котрий раз, ставив питання про роль і діяльність держави в попередженні хвороб, оскільки одних тільки медичних зусиль для цього недостатньо, необхідна докорінна зміна умов життя народу.
Бачивши безпомічність лікувальної медицини в боротьбі з інфекційними хворобами і високою смертністю, великий клініцист визнавав, що не вірить „...в дію медицини, самої по собі, на зменшення смертності мас і особливо в пошесних хворобах. Майбутнє суспільної медицини в руках державної і наукової адміністрації, а не лікарської техніки. Тільки йдучи пліч-о-пліч з раціональними державними розпорядженнями в усіх галузях народного господарства і освіти, медицина може сприяти зменшенню розповсюдження і запобіганню хвороб і тільки цим шляхом, а не лікуванням, може сприяти, нарешті, і зменшенню смертності мас".
Микола Іванович стояв біля колиски земської медицини, сприяв її розвитку. Учений відгукувався на звернення до нього Полтавського (1870,1881) і Пермського (1872) земств. У своїх відповідях він радив земським медикам в першу чергу сконцентрувати зусилля на найважливіших, найневідкладніших заходах: проведення віспощеплення, боротьба з сифілісом і дифтерією, розповсюдження санітарних знань серед народу.
За роки сільської самітності Микола Іванович ще двічі виїжджав за кордон.
У 1870 р. управління Товариства Червоного Хреста запросило М.Пирогова оглянути госпіталі, перев'язочні пункти і зробити свої висновки про організацію допомоги пораненим і хворим під час франко-прусської війни (1870-1871). За 5 тижнів він оглянув 70 військових лазаретів, в яких містилося декілька тисяч поранених. Результати спостережень були узагальнені в монографії „Звіт про відвідини військово-санітарних установ в Німеччині, Лотарингії та Ельзасі в 1870 році".
З відчуттям гордості за вітчизняну науку М.І. Пирогов констатував, що зарубіжні лікарі широко застосовували його гіпсову пов'язку, протишокову терапію та інші методи лікування.
Опубліковані дані М.І. Пирогова привернули увагу світової громадськості. Так посол Великобританії в Петербурзі Румбольд просив російське Міністерство закордонних справ надати військовому міністерству його країни матеріали М.І. Пирогова про медичні спостереження під час відвідин французьких і пруських госпіталів. Праця вченого була надрукована також в Німеччині та Польщі.
У 1877 році розпочалась російсько-турецька війна. І за дорученням Товариства Червоного Хреста М.І. Пирогов обстежив санітарні установи на театрі військових дій на Балканах (у Болгарії та Румунії). Висловлюючи готовність виконати доручення, М.І. Пирогов повідомив, що він це зробить „незважаючи ні на вік, ні на слабке здоров'я, ні на уроки життя". Лікар-гуманіст не поставив перед суспільством ніяких вимог, бо готовий був, як раніше, служити на користь не тільки військовій медицині, але і справі „високого людинолюбства". Більше півроку провів Микола Іванович на фронтах.
Беручи участь в медичному забезпеченні російської Дунайської армії, він тим самим брав участь в національному звільненні Болгарії від п'ятивікового Османського ярма. Багато населених пунктів Болгарії були свідками того, як 67-річний учений обстежував воєнно-медичні установи, налагоджував транспортування поранених, перевіряв ефективність лікування, влаштовував в землянках лазні, зимівлі для поранених і хворих, оглядав солдатський одяг і взуття, стежив за харчуванням. Виявлена відвага, мужність і витримка М.І. Пирогова під час медичного забезпечення жорстоких і кровопролитних боїв викликали захоплення і пошану до нього. Микола Іванович надавав також медичну допомогу місцевому населенню. У містах і селах Болгарії дотепер збереглися найтепліші спогади про „великого доктора Пирогова".
Відзначаючи своє свято — 100-річчя звільнення від п'ятивікового Османського ярма, болгарський народ гідно увічнив пам'ять М.І. Пирогова. Встановлено 26 обелісків в місцях, де жив і працював учений, в Плевні засновано Пироговський парк, а ще раніше ім'я М.І. Пирогова було присвоєно інституту швидкої допомоги в Софії.
На завершення своєї роботи на Балканах М.І. Пирогов написав працю „Воєнно-лікарська справа і приватна допомога на театрі війни в Болгарії і тилу діючої армії в 1877-1878 роках", що була надрукована у Німеччині та Франції.
Таким чином, три поїздки Пирогова з Вишні за кордон принесли світові чудову воєнно-медичну трилогію. Ці праці продовжують залишатися актуальними і в наші дні. Кожне покоління читає їх по-своєму, знаходить в них своє.
У 1878 році М.І. Пирогов починає писати спогади, які назвав „Питання життя. Щоденник старого лікаря, писаний виключно для самого себе, але не без задньої думки, що може бути, коли-небудь прочитає і хто інший". „Щоденник", надрукований лише після смерті Миколи Івановича, є цінним документом, в якому автор живо і безпосередньо відобразив не тільки історію свого життя, але і розвиток вітчизняної медичної науки і культури в першій половині XIX століття.
Ми розділяємо думку тих авторів, які справедливо стверджують, що праці, написані М.І. Пироговим, і його діяльність в селі поставили Вишню в один ряд з Дерптом, Петербургом і Севастополем як основними етапами життя вченого.
Настав травень 1881 р. — дата піввікової лікарської, наукової і громадської діяльності М.І. Пирогова. Ювілей відзначався в Москві, в місті дитинства і юності вченого. Запрошувати Миколу Івановича на ювілей приїжджав у Вишню декан медичного факультету професор Московського університету М.В. Скліфосовський. З садиби до Москви М.І. Пирогов виїхав 20 травня. Вінничани дуже тепло проводжали в білокам'яну свого знаменитого земляка. Вони піднесли йому зворушливий адрес, альбом з краєвидами міста Вінниця та її околиць, любовно прикрасили гірляндами зелені і квітів вагон, в якому перебував учений.
Ювілейні урочистості відбувались в актовій залі Московського університету. Серед учасників торжеств були численні представники вітчизняних і зарубіжних університетів, наукових товариств, лікувальних установ, студентської молоді. Преса того часу відзначала, що ювілей М.І. Пирогова став торжеством розуму і праці, торжеством думки і прогресу.
Це була остання зустріч великого вченого зі своїми колегами і учнями. На жаль, урочистості були затьмарені хворобою ювіляра. На початку 1881 р. у нього на слизовій оболонці твердого піднебіння утворилася незаживаюча виразка злоякісного характеру.
Помер Микола Іванович 23 листопада (5 грудня за н. ст.) 1881р. від ракового виснаження. Син М.І. Пирогова, Володимир Миколайович, згадував, що саме перед смертю батька „почалося місячне затемнення, яке закінчилося зараз же після розв'язки"13. Природно, дане явище має своє наукове обґрунтування, проте в ті важкі хвилини рідним і близьким померлого здавалося, що сама природа тужить разом з ними. На четвертий день після смерті, 26 листопада, тіло М.І. Пирогова було набальзамовано доктором Давидом Іллічем Виводцевим, що приїхав у Вишню з Петербургу.
Виїхав Д.І. Виводцев з садиби 28 листопада. Зразок тканини, узятий ним з пухлини Миколи Івановича, мікроскопічно досліджував київський професор В.Б. Томса, а потім в Петербурзі професор М.П. Івановський, які встановили, що у Пирогова був „характерний роговий рак, але ще в ранній стадії розвитку".
Ще задовго до смерті М.І. Пирогов виявив бажання бути похованим в своїй садибі. Перед кончиною він нагадав про це своїм домашнім. Відразу ж після його смерті рідні звернулись за дозволом до Петербургу і незабаром отримали відповідь, в якій повідомлялося, що бажання Миколи Івановича може бути задоволено лише у випадку, якщо спадкоємці дадуть підписку про перенесення тіла покійного з садиби в інше місце у разі переходу маєтку до нових власників. Члени сім'ї вченого з цією пропозицією не погодилися. Набальзамоване тіло М.Широгова в кінці листопада було перенесено збуднику вченого до церкви села Шереметки. Тим часом дружина Миколи Івановича О.А. Пирогова на сільському кладовищі придбала невелику ділянку землі і розпорядилася про спорудження родинної усипальниці.
Проте будівництво затягувалося, через великі морози земляні роботи просувалися поволі. Тільки 24 січня 1882 відбулися похорони М.І.Пирогова. Тіло покійного було перенесено з сільської церкви до усипальниці. Спочатку над нею спорудили тимчасову каплицю, а через чотири роки у 1885 р. за проектом відомого київського академіка архітектури В Л.Сичугова побудували церкву і освятили на честь св. Миколи Чудотворця. Практично цим був започаткований пироговський музей у Вишні. Вдова М.І.Пирогова сама піклувалася про підтримку тут належного порядку, а перед своєю смертю (1902 р.) заповіла 10 000 карбованців на утримання труни, церкви-некрополя і побудованої нею для селянських дітей школи, що знаходилася поряд. Проте після її смерті ця святиня, на жаль, ставала все більш запущеною.
Свідоцтва очевидців, що дійшли до нас, розкривають неприпустиму байдужість до місця поховання М.І. Пирогова, його будинку і садиби. У 1914 р. О.С. Панкратов, який побував тут, писав: „У церкві — навкруги груба простота. Все бідно. Скло в храмі - побите, яке навіть нема на що полагодити". Склеп не освітлювався, його санітарний стан бажав на краще. Обличчя М.І. Пирогова насилу можна було побачити через вузьку смугу скла у верхній частині труни, залитої густими краплями свічкового воску. У будинку вченого не було „ніяких слідів життя". Сад „забутий", „занедбаний"14.
Величезного збитку усипальниці і садибі було завдано в роки першої світової війни, української революції.
У 1920 році напівзруйнований будинок Пирогова був наданий для житла прибулій з Америки групі робітників, що об'єдналися в комуну ім. Джона Ріда. Пізніше садиба Миколи Івановича входила до складу дослідної сільськогосподарської станції. У той час був здійснений деякий ремонт будинку вченого і службових споруд садиби, але заходи щодо збереження тіла М.І.Пирогова і усипальниці не вживалися. У 1936 році садибу передали Наркомоздорову УРСР для розміщення Вінницької обласної інфекційної лікарні.
Вперше питання про вживання заходів, спрямованих на збереження тіла М.І.Пирогова і перетворення його будинку в музей було поставлено на початку 20-х років Вінницьким науковим товариством лікарів на чолі з доктором медичних наук М.М. Болярським.
Зацікавлено обговорювали ці питання також учасники 1 Всеукраїнського з'їзду хірургів (1926). У представлених з'їзду М.М. Болярським та І.І.Грековим, який побував в садибі Вишня, матеріалах відмічено, що М.І. Пирогов належить „всьому нашому великому Союзові", але на долю України випала велика честь зберігати у себе його останки. Настав час,— вказано далі,— прийти на допомогу Товариству Вінницьких лікарів, щоб запобігти подальшому руйнуванню тіла вченого і „зберегти для майбутніх поколінь дорогі реліквії батька російської хірургії". Гарячу підтримку і розвиток ці пропозиції знайшли на урочистому засіданні Російського хірургічного товариства ім. М. И. Пирогова (1926), на якому з промовою „Про останки Пирогова" виступив І.І. Греков, і на 2 Всеукраїнському з'їзді хірургів (1928), на якому з промовою „Про збереження могили Пирогова" виступив М.М. Волкович.
Восени 1928 р., вперше після похорону, в усипальниці М.І. Пирогова на кошти, виділені Наркомоздоровом УРСР, був проведений невеликий ремонт.
Однак питання про створення музею в садибі Вишня не сходило з повістки і в наступні роки.
З нагоди 125-річчя з дня народження М.І. Пирогова, професори вінницького медичного інституту М.М. Болярський і Г.М. Гуревич знов наголошували, що „Пирогов належить не тільки тій країні, де він народився. Він належить світовій хірургії і справа честі наших хірургів, прямих спадкоємців М.І. Пирогова, увічнити його пам'ять. „Кращим" пам'ятником Пирогову,— писали вони,—стане створення в будинку, де він жив, музею історії хірургії1".
У 1939-1940 рр. у зв'язку з наближенням 135-річчя з дня народження М.І.Пирогова Наркомоздоров УРСР і українське відділення Пироговського товариства лікарів знову порушили питання про створення у Вишні меморіального комплексу вченого.
Сюди прибули фахівці, які оглянули останки М.І. Пирогова і усипальницю. Основні роботи по відновленню тіла М.І. Пирогова були передбачені на літо 1941 р.
Проте розробленому плану не судилося здійснитися — перешкодила війна.
27 жовтня 1944 р., після звільнення України від німецько-фашистських окупантів, було прийнято урядове „розпорядження", в якому вказувалося, що з метою увічнення пам'яті основоположника воєнно-польової хірургії М.І. Пирогова зобов'язати:
Раднарком Української РСР передати Головвоєнсанупру Червоної Армії в селі Шереметка Вінницької області садибу Пирогова Миколи Івановича зі всіма спорудами та земельною ділянкою.
Головвоєнсанупру Червоної Армії, організувати в садибі Пирогова М.І. музей його імені і вжити заходи щодо збереження останків Пирогова М.І....".
Поява такого розпорядження в період Великої Вітчизняної війни, відзначала заслуги М.І. Пирогова як основоположника воєнно-польової хірургії. „Він своєю спадщиною,— підкреслював начальник Головного воєнно-санітарного управління Червоної Армії академік Ю.І. Смирнов,— немало зробив для медичного забезпечення бойових дій військ в ці роки".
Належало вирішувати нелегкі завдання, які доти ніде не зустрічалися.
Невиправне спустошення цьому історичному місцю заподіяли окупанти. Члени комісії 18 листопада 1944 р. встановили, що труна з тілом М.І. Пирогова знаходилась на межі руйнування, садиба „в занепаді"—її територія „неймовірно забруднена", будинок Пирогова напівзруйнований, церковна огорожа зруйнована і замінена колючим дротом. Тоді ж був розроблений план відновлення тіла М.І. Пирогова, а також проектно-кошторисна документація на реставраційно-відновлювальні роботи і організацію експозицій.
У травні 1945 р. у Вишню прибула ще одна комісія. У її складі — вчені з Ленінграда, Києва, Харкова, Вінниці — професори О.М. Максименков, Синельников, М.К. Даль, О.О. Отелін, М.С. Спіров, Г.Л. Дерман, М.К. Замятін, полковник медичної служби В.І. Герасименко. їм належало провести першочергові роботи щодо відновлення тіла М.І. Пирогова.
До цього часу, як відзначила комісія, тіло мало в повному розумінні слова „страхітливий вигляд". В результаті тривалої, наполегливої роботи вчені відновили зовнішність М.І. Пирогова, значно уповільнили процес розпаду тіла. Роботи продовжувалися близько п'яти місяців. Це була перша ребальзамація, проведена через 65 років після смерті Миколи Івановича. Одночасно виконувалися ремонтно-реставраційні роботи в будинку вченого і його садибі.
Урочисте відкриття музею відбулося 9 вересня 1947 р. Саме цього дня, 100 років тому, М.І. Пирогов вперше в світовій в історії війн застосував на полі бою ефірний наркоз як знеболюючий засіб при хірургічних операціях.
Наступні роботи з ребальзамування проводилися українськими фахівцями в 1956 і 1973 рр.
У лютому 1980 р. Рада Міністрів УРСР видала розпорядження про проведення в музеї реставраційно-відновлювальних робіт. Цим розпорядженням і відповідним наказом міністра охорони здоров'я СРСР академіком Б.В. Петровським був визначений комплекс заходів щодо створення оптимальних умов для довготривалого збереження тіла М.І. Пирогова в умовах природного середовища. Нагадаємо, що до цього часу пройшло майже сто років з дня смерті М.І. Пирогова. Морфологічні, біохімічні та інші процеси, що відбулися в останках М.І. Пирогова, привели до вираженого прогресуючого підсихання тканин, зміни їх кольору, рельєфу і об'єму.
Знову належало вирішувати складні наукові і організаційні проблеми, які до честі вчених були успішно вирішені.
У1979 і 1988 рр. в Москві під керівництвом академіка С.С. Дебовагрупа вчених Науково-дослідної лабораторії МОЗ СРСР в складі: професорів В.В. Купріянова, А.П. Авцина, М.Р. Сапіна, Ю.І. Денисова-Нікольського і Л.Д. Жеребцова здійснювала чергові ребальзамацію і відновлення останків М.І.Пирогова. За масштабами, новизною і досягнутими результатами робота була унікальною. Відзначимо лише, що фахівцям вдалося досягти максимальної схожості зовнішності М.І. Пирогова з його посмертним зображенням.
Багато було зроблено з метою створення оптимальних умов для подальшого зберігання бальзамованого тіла у природному середовищі: труну переобладнали і розмістили в герметичному саркофазі. Величезну винахідливість, уміння при цьому виявили фахівці Науково-дослідної лабораторії МОЗ СРСР, Всесоюзних науково-дослідних інститутів скла і світла, підприємств Міністерства авіаційної промисловості, ряду установ і відомств.
У даний час разом зі спеціалістами Москви найдіяльнішу участь в роботі з ребальзамування тіла М.І. Пирогова беруть вчені Вінницького національного медичного університету, співробітники музею. Тепер у пироговській садибі обладнана спеціальна лабораторія, призначена для періодичних ребальзамацій. Такі роботи тут успішно були виконані у 1994,2000,2005 рр.
Не менші труднощі зустрілися і в ході реставрації всього церковного комплексу. Час не пощадив не тільки дерев'яні і металеві конструкції даху, куполів, хрестів церкви і дзвіниці, але і стелю, стіни, підлогу, вікна, двері, які вимагали заміни або серйозної реставрації.
Реставраційно-відновлювальні роботи виконувалися фахівцями Київських спеціальних науково-реставраційних виробничих майстерень Держбуду УРСР.
Тепер в дні знаменних пироговських дат у церкві-некрополі відправляють богослужіння, звучать дзвони.
Виконана значна робота., що дозволила поліпшити збереження будинку вченого і його аптеки. Не порушуючи колишньої внутрішньої конструкції будівель, тут встановлено центральне опалення, обладнано більш досконале освітлення, влаштовано водопостачання. Первинні експозиції поповнені багатьма рідкісними матеріалами і покращено їх експлуатацію. Споруджено адміністративну будівлю з прекрасним кінолекційним залом. Відновлені і переобладнані операційна, приймальня і аптека вченого, реставрований внутрішній інтер'єр церкви-некрополя. За проведені роботи з відновлення музею-садиби М.І. Пирогова і використання його для широкої пропаганди досягнень вітчизняної медичної науки група вчених і співробітників музею удостоєно Державної премії УРСР.
Сьогодні музейний комплекс складається з будинку вченого, будинку-аптеки, церкви-некрополя, де 124 роки зберігається набальзамоване, доступне для огляду тіло М.І. Пирогова, а також садиби, площею 20 гектарів, у якій досі ростуть дерева, посаджені руками талановитого лікаря. Це єдиний в Україні меморіальний музей, який має таку структуру.
У двадцяти залах музейних приміщень розгорнуто експозицію, що відображає лікарську, наукову, педагогічну і громадську діяльність ученого. Музей багатий своїми фондами, число музейних предметів перевищило шістнадцять тисяч.
Матеріали музею є невичерпним джерелом для роботи вчених, лікарів-практиків і студентів. На їх основі підготовлено чимало кандидатських дисертацій, наукових праць, дипломних робіт. Вони знайшли своє відображення у 8-томному виданні творів М.І. Пирогова, монографіях, підручниках з історії медицини, науково-популярній літературі. Матеріали музею використані також у хронікальних, документальних і художніх кінофільмах.
Музей є навчальною базою Вінницького національного медичного університету. Тут проводяться заняття з історії медицини, засідання студентських наукових гуртків.
Разом з Міністерством охорони здоров'я України, Вінницьким національним медичним університетом, обласним управлінням охорони здоров'я музей був одним із організаторів проведення у місті значних наукових форумів, присвячених М.І. Пирогову, серед яких виїзна сесія Академії медичних наук України, Пироговські читання, з'їзди, наукові конференції.
Пироговський меморіал у Вишні набув світової слави. Майже сім мільйонів відвідувачів із 168 країн світу ознайомились з його багатими експозиціями.
Справа Пирогова, його вчення витримали випробування часом. Вдячні нащадки з найбільшою пошаною і любов'ю зберігають пам'ять про великого лікаря-гуманіста, ученого, громадянина і Людину. Більше двохсот п'ятидесяти пам'ятних знаків увіковічнюють його пам'ять. Про М.І. Пирогова написані книги, створені кінофільми. В його честь встановлені пам'ятники в нашій країні і за кордоном. Ім'я вченого носять площі і вулиці, медичні учбові заклади і лікувально-профілактичні установи. Нещодавно ім'я цієї видатної людини одержала нова мала планета, відкрита астрономами Кримської астрофізичної обсерваторії.
Враховуючи великий внесок М.І. Пирогова у світову і вітчизняну науку, а також значну роль його музею-садиби у вивченні і збереженні історії України, пироговському меморіалу у Вишні надано статус Національного.
Література:
1. Експозиція Національного музею-садиби М.І. Пирогова.—Експонат № 508.
2. Експозиція Національного музею-садиби М.І. Пирогова.—Експонат № 3201.
3. Експозиція Національного музею-садиби М.І. Пирогова.—Експонат № 2194.
4. Исторический вестник.— 1911.— Авг.— С.433.
5. Кланца П.А., Собчук Г.С., Кланца О.П, Посещение Грековым усыпальницы и дома Н.И. Пирогова в Вишне // Вест. хирургии им. И.И. Грекова.— 1989.— №2.
6. Некрасов Н.А. Полное собрание сочинений.— М., 1950.— Г. 9.— С.304.
7. Оппель В.А. История русской хирургии: Критические очерки.— Вологда, 1923.— С.227.
8. Панкратов А.С. У великих могил.— М., 1914.— С. 7-17.
9. Там саме.— С.9-10.
10. Пирогов Н.И. 2-е письмо И. В. Бертенсону, от 27 декабря 1880г., с. Вишня // Сочинения: В 2 т.— К., 1910.— Т. І.— 2.937-938.
11. Пирогов Н.И. Собрание сочинений: В 8 т.— М., 1961.— Г.5.— С.25.
