МИ ЖИВЕМО НА ЗЕМЛІ НЕ ДЛЯ СЕБЕ ТІЛЬКИ...

(ДО 150-РІЧЧЯ УЧАСТІ М.І. ПИРОГОВА У КРИМСЬКІЙ ВІЙНІ 1853-1856 РР.)
Антощук К.Ф.

Національний музей-садиба М.І. Пирогова м. Вінниця (вул. Пирогова, 155, м. Вінниця, Україна, 21008)

В історії вітчизняної хірургії, мабуть, немає імені більш популярного в народі, як ім'я "чудесного лікаря" Миколи Івановича Пирогова. "Чудеса", які протягом півстоліття творив цей незвичайний лікар і вчений, були проявом не тільки великого таланту. Всіма помислами і пошуками Пирогова керувала любов до простих людей.

Саме тому, будучи сповненим високого патріотичного обов'язку, довідавшись про низький рівень медичного обслуговування воїнів, велику кількість убитих і поранених під час Кримської війни 1853-1854 р.р., Микола Іванович заявив про готовність віддати свої знання, сили та вміння на користь захисників вітчизни.

У жовтні 1854 року він із загоном лікарів виїхав до діючої армії.

Про організацію і готовність медичної служби можна зробити висновок із враження Миколи Івановича під час дороги: "Я ніколи не забуду мого першого приїзду у Севастополь; це було в пізню осінь 1854 року. Уся дорога від Бахчисарая впродовж ЗО верст була загромаджена транспортом поранених, гарматами і фуражом. Дощ лив як з відра; хворі і  ампутовані лежали по двоє і по троє на підводах, стогнали і тремтіли від сирості; і люди і тварини ледве пересувалися у багні до колін; мертві тварини валялись на кожному кроці... лунали і зойки поранених, і каркання хижих птахів, що цілими зграями зліталися на здобич, і крики змучених погоничів, і віддалений гуркіт севастопольських гармат.

Мимоволі доводилось замислюватись над майбутньою долею наших хворих" [Пирогов, 1950]. Приймаючи участь у Севастопольській обороні,         М.І. Пирогов став саме тією особистістю, яка змогла об'єднати навколо себе всі прогресивні медичні сили, котрі намагалися стати на захист Севастополя, що стікав кров'ю.

Великого значення надавав Микола Іванович наданню першої допомоги пораненим, швидкому виносу їх з поля бою. Наполягав на забезпеченні солдатів індивідуальними перев'язувальними засобами, навчанні їх правильно накладати первинну пов'язку і зупиняти кровотечу. А розпочав він свою роботу з самих простих речей - розміщення поранених у приймальних покоях. Запропонував розкладати поранених строгими рядами в лінію з широкими проходами, щоб лікарі вільно могли підійти до кожного хворого.

Відомий поет М.О. Некрасов, котрий консультувався у Пирогова з приводу захворювання горла в журналі "Современник" підкреслював безперечну славу М.І. Пирогова: "Це подвиг не лише медика, але й людини...немає солдата під Севастополем, немає солдатки чи матроски, яка б не благословляла свою дитину промовляючи це ім'я з побожністю. Якщо є в даний час особистості, котрим серце охоче і цілковито віддає свої симпатії, то, звичайно, до таких особистостей належить Пирогов" [Некрасов, 1950].

Вся діяльність М.І. Пирогова в Криму була пройнята палким бажанням полегшити страждання поранених. Солдати це бачили і відчували, тому з теплотою називали його "наш". А офіцери між: собою говорили: "Коли Пирогов робить операцію, потрібно стати навколішки".

Участь М.І. Пирогова в обороні Севастополя 1854-1855 років мала надзвичайно важливе значення як для воєнної медицини, так і для цивільної охорони здоров'я. Вчений заявив про себе тут не лише як блискучий хірург, але й як організатор медичної допомоги в воєнно-польових умовах. "Війна - це травматична епідемія" [Пирогов, 1941]. "На війні головне не стільки наукова хірургія і мистецтво лікування, скільки ділова і хороша адміністрація" [Пирогов, 1961]. Пирогов показав і довів, що наукова хірургія та лікарське мистецтво без ділової і хорошої, як він висловлювався, адміністрації, не можуть бути в достатній мірі ефективними.

Тут він формулює одне з найважливіших положень воєнної медицини: "Не медицина, а адміністрація відіграє головну роль у справі надання допомоги пораненим і хворим на театрі війни" [Пирогов, 1878]. Саме в Севастополі        М.І. Пирогов вперше в світі здійснив сортування поранених і хворих в залежності від характеру і місця поранення, створив транспортні відділення. З цього приводу він зазначав: "Я першим запровадив сортування поранених на севастопольських перев'язувальних пунктах і знищив цим хаос, що панував там. Я пишаюсь цією заслугою" [Пирогов, 1871 ]. Вчений був упевнений: у воєнну медицину ввійдуть його сортування поранених, транспортні відділення, гіпсова пов'язка. А його засоби боротьби з інфекцією, лікування ран, остеопластична операція - все це залишиться як досягнення хірургії.

Досвід, набутий М.І. Пироговим на театрі воєнних дій на Кавказі при облозі аулу Салти у 1847 році і в Криму під час оборони Севастополя, був узагальнений ним у праці "Основи загальної воєнно-польової хірургії" (1865 р.), яка стала настільним керівництвом воєнним лікарям світу на багато десятиріч і до нашого часу зберегла своє виняткове значення.

Не був талановитий лікар байдужим і до харчування хворих та поранених. Будучи противником "убогої госпітальної дієти", він вимагав індивідуального підходу до призначення харчування в залежності від стану хворого. Він особисто контролює видачу солдатам належного їм продовольчого постачання і організовує лікувальне харчування поранених солдатів. "У солдата, виснаженого бівуаками, - писав він, - маршами, безсонними ночами, недостатнім харчуванням і душевними хвилюваннями, рана є новим джерелом виснаження. Зрозуміло, що в цьому випадку сувора і одноманітна дієта госпіталів тільки сприяє виснаженню" [Пирогов, 1961]. Він обґрунтовує доцільність введення в раціон поранених чаю, який сприяє відновленню сил і здоров'я солдатів про що пізніше писав: "Я у 1854 році купив чаю і цукру на 3000 р. і тут же, прибувши до Криму, роздав його по госпіталях Севастополя, Бахчисарая і Сімферополя" [Пирогов, 1950].

За ініціативою М.І. Пирогова в Севастополі вперше в історії вітчизняної і зарубіжної медицини на театр воєнних дій були залучені сестри-жалібниці. Використання жіночих рук, жіночого вміння виходжувати поранених і хворих позитивно позначилось на організації всього побуту госпітального життя. Для ефективного обслуговування поранених Микола Іванович ввів своєрідну спеціалізацію сестер-жалібниць, розподіливши їх на тих, що перев'язували, допомагаючи хірургам при операціях чи перев'язках; аптекарш - в їхніх руках були ліки, вони здійснювали контроль за тим, щоб ліки хворим роздавали акуратно і своєчасно; сестер-господарок, які спостерігали за утриманням хворих, зміною білизни, за харчуванням. Пирогов зазначав, що пишається діями жінок, їх сумлінністю та героїчною самовідданістю, адже умови, в яких перебували лікарі та медичні сестри, були вкрай важкими і непристосованими для існування.

Треба було дивуватись, з якою самопожертвою жінки доглядали день і ніч поранених. "В пізню осінь одягнені в кожухи, у великих чоботях, по коліна в грузькому перекопському болоті йшли вони за транспортом, переходячи від одного воза до іншого і зігріваючи змерзлих вином..." - так характеризує Микола Іванович працю сестер милосердя, підкреслюючи, що втручання їх у "госпітально-економічну" адміністрацію приносило величезну користь. Це визнавали не тільки поранені і лікарі, але й військові начальники.

В "севастопольських листах", звітах про діяльність Хрестовоздвиженської общини, "Основах загальної воєнно-польової хірургії" - М.І. Пирогов всюди говорить про ту величезну роль, яку зіграли сестри-жалібниці в справі надання допомоги пораненим і хворим воїнам. У листі до дружини в грудні 1856 року він писав "... Вони день і ніч поперемінно бувають в госпіталях, допомагають при перев'язках, бувають на операціях, роздають чай і вино. Присутність жінки, охайно одягненої і співчуваючої, бадьорить плачевну юдоль страждань і бідувань" [Пирогов, 1950].

Час все далі і далі віддаляє нас від героїчних і трагічних подій Кримської війни 1853-1856 років. Але у сузір'ї геніїв медичної науки XIX сторіччя ім'я Миколи Івановича Пирогова горить і сяє яскравіше за всіх. Адже на його спадщині виросли вітчизняна анатомія і хірургія, зокрема, воєнно-польова.

Життя М.І. Пирогова, запрограмоване ним самим з молодих літ, є прикладом вірного і самовідданого служіння високим принципам і ідеалам. Вчений багато роздумував про суть існування, про призначення людини на Землі, про мету життя і головне в нім, про обов’язок людини і лікаря. І в той же час в одному з листів до дружини Олександри Антонівни, ніби даючи відповідь своїм роздумам він зазначає: "...подумай..., що ми живемо на землі не для себе тільки...".

Неймовірна, винятково напружена науково-дослідна діяльність Миколи Івановича Пирогова, робота на полях боїв, яка не піддається обліку, на користь тих, що жертвували собою для загального добра - має служити стимулом сучасному лікареві.

Література:

1. Некрасов Н.А. Полное собрание сочинений и писем.- Т.ІХ.- М., 1950,- С. 304.
2. Пирогов Н.И. Военно-врачебное дело и частная помощь на театре войны в Болгарии и в тылу действующей армии 1877-1878 гг.- Ч.2.- СПб.,1979.-С. 2.
3. Пирогов Н.И. Воспоминания о Крымской войне // Пирогов Н.И. Севастопольские письма и воспоминания.- М., 1950.-С. 148.
4. Пирогов Н.И. Из "Военно-врачебного дела"// Пирогов Н.И. Севастопольские письма и воспоминания.- М., 1950.-С. 211.
5. Пирогов Н.И. Начала общей военно-полевой хирургии// Собрания сочинений. Т.И.-М., 1961.-С. 262-263.
6. Пирогов Н.И. Начала общей военно-полевой хирургии.- 4.1.- М., 1941.- С. 19.
7. Пирогов Н.И. Отчет о посещении военно-санитарных учреждений в Гер-мании, Лотарангии и Эльзасе в 1870 году.-СПб., 1871.- С. 60.
8. Пирогов Н.И. Собрание сочинений.- М., 1961.-Т.5.-С. 40.
9. Письмо Н.И. Пирогова А.А. Пироговой от б декабря 1854 г, Симферополь // Севастопольские письма и воспоминания.- М., 1950.- С. 27.