Кожного разу, прогулюючись у своєму маєтку, Микола Іванович розмірковував про життя, відчував щось таке, що було для нього зовсім новим і незвіданим. Ніби, відриваючись від землі, він потрапляв в інший вимір і намагався зазирнути всередину себе, але не туди, де знаходились його серце, судини, клітини тканин і все інше, з якими він так добре був знайомий як лікар хірург і анатом. Він добре розумів, що всередині в нього є простір зовсім з іншими властивостями, який неможливо побачити, до якого неможливо доторкнутися. З’явилось бажання зрозуміти його призначення і своє місце в ньому: «я уявляю собі, – ні, це не уявлення, а марення, – і ось мені мариться безмежний, безперервно хибний і поточний океан життя, безформний, що вміщає в собі весь всесвіт, проникає в атоми, безперервно групує їх, знову розкладає їх поєднання і агрегати і пристосовує їх до різних цілей буття».

     Повертаючись з прогулянок, М. І. Пирогов у своєму робочому кабінеті день за днем занотовував свої думки, відчуття і хвилювання. З-під його пера воскресли світоглядна позиція автора з найважливіших філософських питань, духовне буття, дитинство, навчання, родина, праці, тощо. Вони були записані на звичайних аркушах паперу, частина олівцем, частина чорнилом, великим, розложистим, але іноді і нечітким почерком. «Питання життя, щоденник старого лікаря, писаний виключно для самого себе, але без задньої думки, що, може коли-небудь прочитає і хтось інший» – саме так Микола Іванович назвав свою останню працю, яку він розпочав 5 листопада 1879 року, але яка, на жаль, так і залишилась незакінченою…

     Після смерті М. І. Пирогова в журналі «Русская старина» 1882 року Михайлом Семевським було надруковано замітку про побажання вченого посмертно видати його «Записки». Редактор звернувся до вдови і до синів покійного з проханням виконати «цілком священний заповіт» М. І. Пирогова. Виявилося, що вдова великого вченого О. А. Пирогова і її пасинки були вже заклопотані підготовкою до друку посмертних записок Миколи Івановича. Крім того, вона з невтомною посидючістю та терпінням сама розібрала і власноруч переписала першу частину «Записок» і разом з оригіналом передала у квітні 1884 року в розпорядження редакції. Згодом в газетах з’явились замітки про літературну новинку, яка найближчим часом побачить світ.

     Вперше «Питання життя. Щоденник старого лікаря…» був надрукований в журналі «Русская старина» в 1884–1885 рр. і розділений редактором на три частини для більш легкого і цікавого сприйняття. В 1894 році рукопис вченого був надрукований також німецькою мовою в Штутгардті (Німеччина), а в 1911 році чеською в Празі.

     Автобіографія Миколи Івановича – це щира і відверта сповідь багатої досвідом мислячої людини. Головною метою його був глибокий самоаналіз, розкриття правди перш за все перед самим собою, усвідомлення своїх дій, їх мотиви і цілі. Чи вдалось йому досягти поставленої мети – так, адже працю гідно оцінили його сучасники, послідовники, не залишають її поза увагою і прийдешні покоління!

    М.І. Пирогов за роботою над "Щоденником..." (худ. В.Сидорук, картина з музейної експозиції).

    Титульна сторінка рукопису "Щоденника..." М.І. Пирогова.